Очима дитини…
У 20-30-х роках народ України жив на півночі від Чорного моря, на прекрасній землі в селах, містах, селищах і фермах.
І навкруги росли дерева та квіти.
Люди були працьовиті та сильні, горді своєю спадщиною та щедрою землею.
І прагнули побачити свою кохану країну Україну незалежною та вільною!
Люди були щасливі,живучи своїм життям, як Бог дав, дбаючи про свої сім’ї, домівки, господарство. Молилися Богу і ходили до церкви, щоб святкувати і шанувати традиції, сміялися та танцювали, співали свої пісні.
І благословив землю багату та родючу,щоб українці жили вдосталь, працюючи.
Вирощували все. Капусту,фрукти, ягоди та буряк.
Соняшник, ріпа,зерно та насіння.
І всі в Європі знали, що в українському кошику є багато хліба :
найбагатше зерно і золота пшениця, які сплелилася та танцювали на вітрі, простягаючись до сонця.
Засіки були наповнені та збережені,
і буде їжа на кожен зимовий день.
Після кожних жнив люди молилися та дякували Богові за все, що дав.
Також молилися на ніч, щоб ніхто не забрав, що їм належало.
Але в українських серцях відчували, що ворог недалеко і наближається кожен день.
Російські комуністи сформували бандитьські групи. Прийшли та змусили фермерів відмовитися від своїх земель та приєднатися до колгоспів.
З зброєю в руках прийшов ворог,
На вантажівках і танках, на конях і автомобілях, поїздах і пішки вторглися на українську землю.
І забрав ворог увесь урожай, поки не залишилися тільки стебла, лушпиння та порожні поля.
Люди незнали куди звернутися, бо голод наступив. З кожним днем ріс смуток, страх та відчай.
Бракувало слів, щоб це розповісти.
Матері тримали голови своїх дітей і пригортали до серця.
Незнали, як зупинити плач їхній, бо немали ні молока, ні їжі.
І багато померло у своїйх ліжках.
Люди шукали і шукали їжу через луки,ліси та поля. І споживали все, що знаходили,
листя, насіння, трави та навіть птахи.
Але, минув час,і скільки б не шукали, все їстивне пропало та зникло.
Тим не менш, люди молилися на колінах, і просили милості і Бога.
Свічки засвічені в темряві ночі.
Просили допомоги у відчаї.
Але ніяка допомога не прийшла ні зблизька, ні здалеку
і незабаром стало зрозуміло, що бродять по землі, як голодні вовки, і жах та голод тут панує.
Все що вони бачили навколо, це спухлі тіла, брехню, голодних дітей і помираючих людей.
«Grim Reaper»смерті плавав скрізь.
Земля, яка колись була золотою та світлою. Перетворилася на темряву ночі.
Земля, зруйнована слізьми, змішаними з кров’ю, зафарбувала в коричневий колір.
Вся Східна Україна покрилася хрестами та гробницями.
Смерті було всерівно, чи ти був дорослим чи дитиною. Всі падали мертвими. І лише одиниці залишалися, щоб оплакувати їх.
Після прибуття безжальних комуністів загинули мільйони українців.
Всі границі було закриті і запечатані, ніби плащаниця.
Ніколи народ не отримає відповіді на це.
Світ незнає і не побачить
Голод та Геноцид, які спричинили комуністи в 1933 році.
Traducción de Iryna Martynovska Kotselko
(c) 2000 Галя Дмитришин
ConUcrania 