До цього, як звичайно, готувалися завчасу. Спершу натхненною молитвою під час великого посту, реколекціями, утриманням від гучних забав, надмірних веселощів, зловживань спиртними напоями та м’ясною їжею. Не обійшлося, ясна річ, і без масового відбуття сповідей і причастя. І це було характерно для всіх без винятку українських парохій іспанської столиці та прилеглих до неї містечок. А їх за весь час нашої присутності в серці країни кориди та фламенко назбиралося не багато-не мало, а цілих шість. Українська Греко-Католицька Церква налічує три парафії: в самій столиці, Ґетафе та Алькалі-де-Енарес.
Підпис: Парохія Благовіщення в Мадриді (район Арґуелєс)
Підпис: Парохія при храмі святої Терези (Ґетафе)
Підпис: Парохія УГКЦ в Алькалі-де-Енарес
Стільки ж парафій є у підпорядкуванні Української Православної Церкви Константинопольського патріархату (Мадрид, Ґетафе, Алькоркон).
Підпис: Парохія Андрія та Дмитра в Мадриді (район Колумбія)
Підпис: Парохія в Ґетафе
Підпис: Парохія Благовіщення в Алькорконі
Святом над святами, торжеством з торжеств називають величне свято Воскресіння Христового. А прелюдією до нього, звісно, є Вербна, або Квітна неділя. Напевно, ці свята в багатьох ще з дитинства асоціюються з ніжними-преніжними вербовими «котиками»; запаморочливим запахом диму від вишневих дровець, що долинає з-за хати, де тато вудить шиночку та ковбаску; дивовижним ароматом дріжджового тіста для пасок, яке виростає дуже швидко, готове ось-ось вирватися з «лабет» тісного баняка; мелодійним голосом мами, що кличе облизати макогона – смачного-пресмачного після процедури розтирання крему для пляцків; чудо-писанок, які розписувати збирається вся родина; малинових звуків дзвона, що настійливо зазиває до храму; забавних гаївок на церковному дворищі – все це залишається назавше і, незважаючи на жодні катаклізми, буде вперто пробиватися, наче трава крізь асфальт. Навіть тут, на чужині. Хоча ці всі запахи та пам’ятні згадки тут дещо притуплюються, проте не зникають і, напевно, ніколи не зникнуть. Адже й тут наші краяни вимальовують диво-писаночки, вудять м’ясива, вдягають вишиванки, щоб чинно проспацерувати в них до церкви…
Особливий молитовний настрій панував напередодні Великодня у греко-католицькій парохії Благовіщення Пречистої Діви Марії, що в Мадриді, – чи не найбільшому осередку українських вірних в усій країні Сервантеса. Зазвичай, у римо-католицькому храмі Доброї Вісті (Buen Suceso) на вулиці Принцеси, що майже в самісінькому центрі столиці, під час щонедільного богослужіння перебуває 700-800 українських молільників. А ось у святкові дні їх число сягає чи не поза 1500.
Цього року молитовній налаштованості цієї парохії сприяв приїзд єпископа-помічника Львівського владики Венедикта (Алексійчука), який провів серед вірян тижневі реколекції, спілкувався з ними, в тому числі й в особистий спосіб, відповідав на запитання, ділився досвідом.
Звісно ж, свого апогею атмосфера набула в останній день перед Воскресінням Христовим, коли тьма-тьмуща вірян прибуває до храму, щоб освятити великодні кошики. Починаючи з 14-ї години і завершуючи 21-ю, коло за колом вишиковувалося в очікуванні окроплення святою водицею як пасок, писанок, крашанок, так і традиційного продуктового набору: сиру, масла, ковбаси, шинки та іншої смакоти. Прилегла територія в цей час наповнюється пречудовими пахощами. І, власне, в цей момент кількість прибулих надзвичайно важко полічити. Адже в столицю задля такого урочистого акту стікаються потоки та потічки не лише зі столиці й більших населених пунктів поряд з нею, але й з віддалених містечок, сіл і присілків. Бо де тільки нашого брата-заробітчанина не закинула доля в пошуках хліба насущного. Ото ж довелося нашим священикам, отцям Іванові Липці та Володимирові Нейлюку, почергово виходити з храму, щоб виконати приємну для них місію.
Чимало з присутніх не поспішали покидати майдан поблизу храму, здибавши своїх близьких, рідних, знайомих і завівши з ними жваву розмову. На жаль, такі зустрічі в силу різних обставин у декого трапляються вряди-годи. Не приховати і той прикрий факт, що значна кількість з нас є «річниками», тобто такими, що відвідують храми раз чи двічі на рік і то, як не важко здогадатися, по великих празниках. Декотрі з присутніх заходили всередину, щоб приступити до гробу Христового й віддати данину шани Ісусові, цілуючи плащаницю. То ж черга фактично не переривалася ні на мить.
Дехто з тих, хто не встиг придбати деякі необхідні атрибути до свята, міг це спокійно зробити біля церкви. Благо, продавців таких речей, не бракувало.
Нарешті настає довгожданий недільний ранок, в який ми, квапливо зодягнувшись у найсвятковіші шати, поспішаємо на святочну Службу Божу, намагаючись . Храм Доброї Вісті, як завжди, мало не «тріщить по швах». Однак це прекрасний і величний момент, коли такою масою можемо свідчити свою молитовну сопричасність з Всевишнім. І що б там хтось не торочив про вагу молитовної зустрічі з Богом наодинці у стінах власної оселі, лише спільна молитва в храмі є тим найпотужнішим, найважливішим, найвдячнішим, найяскравішим моментом у нашому єднанні з Господом.
Ця Священна Літургія завжди є особливою, адже протікає під акомпанемент багатьох слів з додатком «най». Чи не наймелодійніше звучать хори, які супроводжують богослужіння. Це, рівною мірою, стосується як молодіжного парохіяльного хору під керівництвом Лідії Скальської, так і основного під орудою Галини Лях.
По-особливому сприймаються рядки з Євангелія, прочитані нашим душпастирем о.Іваном Липкою. Чи не найкраще розуміння зняходить звернення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава до всіх вірних з нагоди світлого празнику Воскресіння Христового. А до святого причастя приступає така кількість парохіян, що нашому отцю Іванові доводиться зважати на час, що залишився до закінчення, бо після нас до храму відразу ж повиннні ввійти його господарі – римо-католики. Як правило, щонеділі причащається багато діток, що свідчить про молодість парохії, а отже її майбутнє.
Ось мій об’єктив вихоплює з-поміж тих, хто причащається, пані Марію, яка не так давно здійснила стокілометрову пішу прощу шляхом святого Якова (в іспанському варіанті Сантьяго, тому й місто, де знаходиться його гріб, названо на його ж честь – Сантьяго-де-Компостела).
А ось до причастя приступають довголітні учасниці парохіяльного хору, котрі співали в церковних колективах ще в Україні, Валентина Гец, Теофілія Гайдукевич, Галина Стефанків.
Невдовзі святі дари приймає відома в заробітчанських колах поетеса Валентина Гуменюк, яка чимало своїх віршів присвячує нашим небесним покровителям.
Взагалі-то, феномен великої кількості причасників характерний саме для нашої трудової міграції в країні кориди. Нек говоритиму за інших, – не знаю. Тому наші священнослужителі, які навідуються в Іспанію, відзначають цей факт.
Прикметно, що цьогоріч Пасху святкуємо в один час з римо-католиками, тому для багатьох з нас чотири вихідні дні стали чудовою нагодою для духовного примирення як із самим собою, так і з рідними, близькими, приятелями. А також, безумовно, до приготування смачного-пресмачного столу, тому що і до цього потрібно докласти рук і уміння…
Нарешті отець Іван здійснює свій останній вихід до меж Царських воріт і благословить усіх присутніх хрестом.
У цей момент здається, що сам воскреслий Ісус Христос рукою душпастиря настановляє нас на подальше творення добра, на життя в мирі та в Господі-Бозі.
Храм швидко порожніє, проте ще чутно вітання: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». До цього так і хочеться додати ще й таке: «Воскресне Україна!»
Квітка ЛЮБЧЕНКО.
