Минуло більше двох років, відколи соціальні мережі Латинської Америки заповнилися публікаціями про не щасливу долю українських жінок, які мріють про латинського чоловіка — рятівника. У різних соціальних мережах повідкривалися сторінки з невинною назвою «удочери українку», і до українських іспаномовних асоціацій почали приходити листи з пропозиціями.
До цього, як звичайно, готувалися завчасу. Спершу натхненною молитвою під час великого посту, реколекціями, утриманням від гучних забав, надмірних веселощів, зловживань спиртними напоями та м’ясною їжею. Не обійшлося, ясна річ, і без масового відбуття сповідей і причастя. І це було характерно для всіх без винятку українських парохій іспанської столиці та прилеглих до неї містечок. А їх за весь час нашої присутності в серці країни кориди та фламенко назбиралося не багато-не мало, а цілих шість. Українська Греко-Католицька Церква налічує три парафії: в самій столиці, Ґетафе та Алькалі-де-Енарес.
Підпис: Парохія Благовіщення в Мадриді (район Арґуелєс)
Підпис: Парохія при храмі святої Терези (Ґетафе)
Підпис: Парохія УГКЦ в Алькалі-де-Енарес
Стільки ж парафій є у підпорядкуванні Української Православної Церкви Константинопольського патріархату (Мадрид, Ґетафе, Алькоркон).
Підпис: Парохія Андрія та Дмитра в Мадриді (район Колумбія)
Підпис: Парохія в Ґетафе
Підпис: Парохія Благовіщення в Алькорконі
Святом над святами, торжеством з торжеств називають величне свято Воскресіння Христового. А прелюдією до нього, звісно, є Вербна, або Квітна неділя. Напевно, ці свята в багатьох ще з дитинства асоціюються з ніжними-преніжними вербовими «котиками»; запаморочливим запахом диму від вишневих дровець, що долинає з-за хати, де тато вудить шиночку та ковбаску; дивовижним ароматом дріжджового тіста для пасок, яке виростає дуже швидко, готове ось-ось вирватися з «лабет» тісного баняка; мелодійним голосом мами, що кличе облизати макогона – смачного-пресмачного після процедури розтирання крему для пляцків; чудо-писанок, які розписувати збирається вся родина; малинових звуків дзвона, що настійливо зазиває до храму; забавних гаївок на церковному дворищі – все це залишається назавше і, незважаючи на жодні катаклізми, буде вперто пробиватися, наче трава крізь асфальт. Навіть тут, на чужині. Хоча ці всі запахи та пам’ятні згадки тут дещо притуплюються, проте не зникають і, напевно, ніколи не зникнуть. Адже й тут наші краяни вимальовують диво-писаночки, вудять м’ясива, вдягають вишиванки, щоб чинно проспацерувати в них до церкви…
Особливий молитовний настрій панував напередодні Великодня у греко-католицькій парохії Благовіщення Пречистої Діви Марії, що в Мадриді, – чи не найбільшому осередку українських вірних в усій країні Сервантеса. Зазвичай, у римо-католицькому храмі Доброї Вісті (Buen Suceso) на вулиці Принцеси, що майже в самісінькому центрі столиці, під час щонедільного богослужіння перебуває 700-800 українських молільників. А ось у святкові дні їх число сягає чи не поза 1500.
Цього року молитовній налаштованості цієї парохії сприяв приїзд єпископа-помічника Львівського владики Венедикта (Алексійчука), який провів серед вірян тижневі реколекції, спілкувався з ними, в тому числі й в особистий спосіб, відповідав на запитання, ділився досвідом.
Звісно ж, свого апогею атмосфера набула в останній день перед Воскресінням Христовим, коли тьма-тьмуща вірян прибуває до храму, щоб освятити великодні кошики. Починаючи з 14-ї години і завершуючи 21-ю, коло за колом вишиковувалося в очікуванні окроплення святою водицею як пасок, писанок, крашанок, так і традиційного продуктового набору: сиру, масла, ковбаси, шинки та іншої смакоти. Прилегла територія в цей час наповнюється пречудовими пахощами. І, власне, в цей момент кількість прибулих надзвичайно важко полічити. Адже в столицю задля такого урочистого акту стікаються потоки та потічки не лише зі столиці й більших населених пунктів поряд з нею, але й з віддалених містечок, сіл і присілків. Бо де тільки нашого брата-заробітчанина не закинула доля в пошуках хліба насущного. Ото ж довелося нашим священикам, отцям Іванові Липці та Володимирові Нейлюку, почергово виходити з храму, щоб виконати приємну для них місію.
Чимало з присутніх не поспішали покидати майдан поблизу храму, здибавши своїх близьких, рідних, знайомих і завівши з ними жваву розмову. На жаль, такі зустрічі в силу різних обставин у декого трапляються вряди-годи. Не приховати і той прикрий факт, що значна кількість з нас є «річниками», тобто такими, що відвідують храми раз чи двічі на рік і то, як не важко здогадатися, по великих празниках. Декотрі з присутніх заходили всередину, щоб приступити до гробу Христового й віддати данину шани Ісусові, цілуючи плащаницю. То ж черга фактично не переривалася ні на мить.
Дехто з тих, хто не встиг придбати деякі необхідні атрибути до свята, міг це спокійно зробити біля церкви. Благо, продавців таких речей, не бракувало.
Нарешті настає довгожданий недільний ранок, в який ми, квапливо зодягнувшись у найсвятковіші шати, поспішаємо на святочну Службу Божу, намагаючись . Храм Доброї Вісті, як завжди, мало не «тріщить по швах». Однак це прекрасний і величний момент, коли такою масою можемо свідчити свою молитовну сопричасність з Всевишнім. І що б там хтось не торочив про вагу молитовної зустрічі з Богом наодинці у стінах власної оселі, лише спільна молитва в храмі є тим найпотужнішим, найважливішим, найвдячнішим, найяскравішим моментом у нашому єднанні з Господом.
Ця Священна Літургія завжди є особливою, адже протікає під акомпанемент багатьох слів з додатком «най». Чи не наймелодійніше звучать хори, які супроводжують богослужіння. Це, рівною мірою, стосується як молодіжного парохіяльного хору під керівництвом Лідії Скальської, так і основного під орудою Галини Лях.
По-особливому сприймаються рядки з Євангелія, прочитані нашим душпастирем о.Іваном Липкою. Чи не найкраще розуміння зняходить звернення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава до всіх вірних з нагоди світлого празнику Воскресіння Христового. А до святого причастя приступає така кількість парохіян, що нашому отцю Іванові доводиться зважати на час, що залишився до закінчення, бо після нас до храму відразу ж повиннні ввійти його господарі – римо-католики. Як правило, щонеділі причащається багато діток, що свідчить про молодість парохії, а отже її майбутнє.
Ось мій об’єктив вихоплює з-поміж тих, хто причащається, пані Марію, яка не так давно здійснила стокілометрову пішу прощу шляхом святого Якова (в іспанському варіанті Сантьяго, тому й місто, де знаходиться його гріб, названо на його ж честь – Сантьяго-де-Компостела).
А ось до причастя приступають довголітні учасниці парохіяльного хору, котрі співали в церковних колективах ще в Україні, Валентина Гец, Теофілія Гайдукевич, Галина Стефанків.
Невдовзі святі дари приймає відома в заробітчанських колах поетеса Валентина Гуменюк, яка чимало своїх віршів присвячує нашим небесним покровителям.
Взагалі-то, феномен великої кількості причасників характерний саме для нашої трудової міграції в країні кориди. Нек говоритиму за інших, – не знаю. Тому наші священнослужителі, які навідуються в Іспанію, відзначають цей факт.
Прикметно, що цьогоріч Пасху святкуємо в один час з римо-католиками, тому для багатьох з нас чотири вихідні дні стали чудовою нагодою для духовного примирення як із самим собою, так і з рідними, близькими, приятелями. А також, безумовно, до приготування смачного-пресмачного столу, тому що і до цього потрібно докласти рук і уміння…
Нарешті отець Іван здійснює свій останній вихід до меж Царських воріт і благословить усіх присутніх хрестом.
У цей момент здається, що сам воскреслий Ісус Христос рукою душпастиря настановляє нас на подальше творення добра, на життя в мирі та в Господі-Бозі.
Храм швидко порожніє, проте ще чутно вітання: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». До цього так і хочеться додати ще й таке: «Воскресне Україна!»
Квітка ЛЮБЧЕНКО.
Vasil Popadyuk (16 de enero 1966, Lviv), violinista ucraniano, pianista y fundador del grupo musical Papa Duke, que viaja por el mundo de la música fusionando diferentes estilos musicales: latino, zíngaro, jazz… Sabe tocar 15 instrumentos musicales, como cada uno de los músicos de la banda, que también tocan varios instrumentos musicales. Es un compositor de talento. Concertista virtuoso, actúa 150-200 veces al año ante un público numeroso. Actúa a menudo en Ucrania y es Artista de Honor de Ucrania (desde 2009).
Nacido en una familia de artistas, su madre, Svetlana Popadyuk, es coreógrafa. Su padre, Vasily Popadyuk (1940-1991), era de Mishin, Kolomyia, Ivano-Frankivsk, un conocido flautista, fue nombrado miembro del coro Veriovki y dirigió el famoso grupo Troisti muzyky.
Popadyuk a sus siete años entró en la Escuela Nacional de Música de Mykola Lysenko de Lviv. Luego, estudió en el Conservatorio de Tchaikovsky de Kyiv y, después, en la Academia Nacional de Musica.
Durante el servicio militar, en Kyiv, tocaba en el grupo Canción y Danza, que ofrecía conciertos regularmente a los liquidadores de la catástrofe de Chernobyl. Más tarde, los médicos recomendaron a Vasyl un traslado, y en 1988 comienza a trabajar en Moscú. Allí, en el teatro musical , bajo tutela de Vladimir Nazarov, aprendió a dominar diez nuevos instrumentos. En 1993 regresó a Kyiv, donde tocó en el grupo Gopak colaborando con el Teatro Nacional Romance.
Desde 1997, vive y trabaja en Toronto (Canadá). Está casado. La lengua materna de la familia es el ucraniano.
У рамках міжнародного фестивалю «Барви писанки» («Ukrainian Easter tree») в українській суботній школі «Моя Україна» (Мадрид, район Ембахадоресу) й культурно-освітньому центрі «Дивосвіт» (Алькоркон) асоціацією «Українсько-іспанський культурний простір» з великим успіхом проведено майстер-класи з писанкарства.
Понад 30 осіб (як дітей, так і дорослих) долучилися до цієї благодійної мистецької акції, заснованої кілька років тому українською діаспорою Афін. Цьогоріч у фестивалі взяли участь наші краяни з 11 європейських країн. Крім наших співвітчизників у таких містах, як Запоріжжя, Маріуполь, Тернопіль, Київ, Рава-Руська, Краматорськ, Бердянськ, Чернівці, Львів, долучилися й українці Норвегії (Осло), Італії (Брешіа, Аверста), Польщі (Варшава), Туреччини (Стамбул), Греції (Афіни), Великобританії (Лондон), Швеції (Стокгольм), Німеччини (Мюнхен).
В іспанській столиці та її близькому передмісті крім того, що учасники акції отримали базові знання та навички з писанкарства, то ще й кожен виготовив писанки, крапанки та крашанки для свого великоднього кошика. Також усім передались імпульс і бажання, щоб у наступному році поглибити свої знання та навички.
La palabra Hromovytsia en español significa «tormenta», y ésta es, precisamente, la razón por la cual el grupo de danza que os vamos a presentar ha escogido dicha palabra como su nombre artístico. Hace 36 años, el grupo Hromovytsia nació en los Estados Unidos, sus componentes se unieron, bajo la tutela de Roksana Dyka-Pylypchak, para ejecutar su arte. El grupo consta de más de 35 bailarines y se dedica, generalmente, a la danza tradicional de Ucrania. En sus espectáculos Roksana explora las profundidades de la cultura folclórica ucraniana y transmite al espectador todo el conjunto de bellezas que contiene esta. No en vano el grupo Hromovytsia es conocido por los amantes del arte de danza de todo el mundo.
У цьому можна легко переконатися, коли уважно оглянути фотовиставку нашого земляка Ореста Антошківа під назвою «Відпечатки війни», яка відкрилася 5 квітня в музеї «La Neomudejar» в Мадриді.
Передусім, кольорову гаму визначають світлини, підібрані фотографом для експозиції. А саме на чорно-білі тони вплинули, очевидно, побачені Орестом та відображені з допомогою «фоток», дуже непривабливі (і це ще м’яко сказано), гнітючі, до болю вражаючі, страхітливі картини в зоні бойових дій на Сході України. Власне, їх він спостерігав на власні очі в серпні минулого року, навідавшись у ті краї. Відповідно, виніс звідтіля свої незабутні враження, які «сфокусувались» у 16 фотографіях, представлених на виставці.
Упродовж минулого тижня в іспанській столиці перебував єпископ-помічник Львівської архієпархії Української Греко-Католицької Церкви владика Венедикт (Алексійчук). Цей візит його преосвященство здійснив на прохання капелана парохії Благовіщення Пречистої Діви Марії, що на Арґулєсі, отця Івана Липки.
Мотивація таких відвідин простежується в необхідності приїзду, бодай час від часу, українських ієрархів. Адже упродовж того терміну, відколи у Ватикані створено нову організаційну структуру (9 червня 2016 року), а саме ординаріат для вірних східного обряду Іспанії, яким керує архієпископ Мадрида, наші єпископи не відвідували цю країну.
Зазначимо, що свою мандрівку за Піренеї владика Венедикт здійснив не вперше. Раніше він вже двічі побував тут, фактично з подібною місією, але ще як ієромонах (священик-монах).
Цього разу його преосвященство провів численні зустрічі з вірянами-заробітчанами, що виразилося у великопісних реколекціях, розважаннях на різноманітні теми, в тому числі не лише духовного спрямування, а й на злободенні питання сьогодення. Звісно, основний акцент було зроблено на духовному спілкуванні з вірними УГКЦ.
Окрім цього єпископ-помічник Львівський провів кілька важливих нарад з керівниками відповідних структур Мадридської архідієцезії Римо-Католицької Церкви, які працюють над впровадженням ординаріату, зокрема з Генеральним вікарієм падре Андреасом. Досягнуто домовленості, що невдовзі ця структура запрацює більш активно і продуктивно.
Ця рана кровоточитиме ще довго. І про неї нагадуватиме монумент, споруджений на честь загиблих під час терористичної акції, яка несподівано грянула 13 років назад. А ще пам’ять рідних і близьких, котрі втратили своїх найдорожчих: батьків, матерів, синів, доньок, онуків…
Шок, жах, лихо, розпач, біль, туга, скорбота, журба, сум… Те, що сталося 11 березня (11-М – по-іспанськи, бо 11 marzo) 2004 року неможливо усвідомити. Як і неймовірно важко підібрати відповідні слова для пояснення стану душі в той час. Ми, хто приїхав на заробітки в Іспанію, висловлюючи найщиріше співчуття її господарям, усвідомили, що разом з ними ходимо під одним небом, одним сонцем. І один Бог над нами!
Те, що трапилося 13 літ тому, ще й досі важко зрозуміти. Таке розумінню та поясненню просто не підлягає. Проте кожен сущий тут добре усвідомлює, що того разу Господь був милосердним до нас. Хоча двоє наших краян і загинули, а декілька з травмами різної важкості відлежали в шпиталях.
То ж дякуємо Тобі, Отче, за Твоє милосердя та борони, Спасе, від чогось подібного надалі…
Вибухи в іспанській столиці (загалом їх виявилося десять) пролунали в час пік – між 7:30 і 8:30 ранку. Основні події розгорнулися між залізничними станціями Ель Посо і Санта Євхенія поблизу залізничного вокзалу Аточа.
Hablando del intercambio informativo entre las personas este siglo rompe todas las normativas. La simple carta o tarjeta postal se han sustituido por múltiples vías electrónicas. Hoy en día la carta ordinaria solo recibimos de algunas instituciones, que normalmente son facturas, avisos o propuestas comerciales. Ya han caído en olvido y memoria histórica las cartas entre familiares y amigos, que normalmente se enviaban por algunas fechas célebres, para hablar de asuntos familiares o simplemente mandar un saludo.
Pero nuestra generación todavía puede gozar de privilegio haber visto, tocar y participar en este fenómeno social. Que todavía la humanidad recuerda que se siente al sacar una carta del buzón de correos. Aun se recuerda esta curiosidad de ver un sobre con direcciones opuestas, matasellos y como no, con un sello.
Con este dibujo pegado a la derecha arriba en el sobre. Este dibujo en miniatura que siempre despertaba interés, y estaba admirado antes que el contenido del sobre. Parece mentira, pero justo este dibujo llamado sello inventado en el año 1835 por Rowland Hill ha despertado tal interés entre los humanos que hoy en día su precio entre coleccionistas llega a ser toda una fortuna por algunos ejemplares.
Упродовж двох днів: четверга та п’ятниці, 9 і 10 березня, українські трудові міґранти пікетували іспанський Сенат, в стінах якого відбувалося засідання Бюро Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), на яке запросили російську делегацію.
Її очолював депутат Держдуми Леонід Слуцький – персона доволі одіозна, на яку розповсюджуються санкції ЄС. Тим не менше, це не завадило Президентові ПАРЄ Педрові Аграмунту запросити росіян на засідання в іспанську столицю. Зауважте, вперше з 2014 року.
Нагадаю, що саме відтоді ПАРЄ, ухваливши відповідну резолюцію, позбавила російську делегацію права голосу на рік через анексію Криму. У відповідь росіяни припинили брати участь у роботі цієї поважної структури. У 2016-2017 роках Росія не надсилала у французький Страсбург список своєї делегації, тим самим уникнувши голосування, на якому мало б вирішитися питання продовження ветування її голосу.
Торік Педро Аграмунт виступив з ініціативою повернення Росії до Асамблеї. З цією метою наразі в ПАРЄ розвивають контакти з російськими депутатами та розглядають можливість внесення змін до регламенту. Що, в свою чергу, гарантувало б Росії повернення до сесійної зали. Власне, з цього приводу Президент Парламентської Асамблеї і запросив на засідання Постійного комітету в Мадриді парламентську делегацію Російської Держдуми.
